Сенільний, або постгенеративний період.

1234

Цей період також ділять на три підперіоди: субсенільний,сенільний і підперіод відмирання. Кожний з них характеризується певними морфогенетичними ознаками та фізіологічною активніс­тю особин.

Субсенільний підперіоднастає після завершення генератив­ного періоду. В деяких рослин, особливо деревних, уцей час пос­лаблюються ростові процеси, ще більшою мірою знижується здатність до запилення, запліднення, насінневого і вегетативного розм­ноження, втрачається здатність до плодоношення тощо.

Сенільний підперіодє природним продовженням поперед­ньої стадії. Він характеризується подальшим зниженням життєді­яльності особин популяції, в них уповільнюються темпи приросту фітомаси підземних і надземнихбіогеогоризонтів, скорочується фотосинтетична поверхня, відсутнє насіннєве розмноження, втрачається імунітет рослин до патогенів, відмирають окремі осо­бини тощо.

Підперіод відмиранняє останньою стадією сенільного періо­ду.

Вегетативне розмноження обмежене, воно виявляєтьсяв сенільній партикуляції, тобторозпаді старої особини на окремі час­тини в результаті руйнування органа, котрий з'єднувавїх у єдине ціле. Особини, щовиникли в такий спосіб, маютьнизьку життєздат­ність, поступово вони відмирають.

6. Стратегія популяції

Вивчення стратегії популяції як фітоценозів, так і окремих ви­дів (особливо з числа рідкісних і зникаючих) має дуже важливе значення й для оцінки сучасного стану ценофонду, ідля розробки заходів щодо його поліпшення чи збереження,для прогнозування можливих змін рослинного покриву, спричинених змінами умов існування.

К.А. Малиновськийпід стратегією популяції розуміє таку її поведінку (реакцію на дію зовнішніх факторів), котра сприяла б збереженню стійкості структури популяції. Введені до геоботанічної номенклатури такі поняття, як "віоленти", "патієнти", "експлеренти",запропоновані Л.Г. Раменським, не можуть дати справжнього уявлення про стратегію популяції, оскількивони відоб­ражають лише напрямок еволюційного розвитку її в первинних і вторинних умовах.

Вважають, що біологічними маркерами стратегії на рівні осо­бин є енергетичні витрати на відтворення потомства, ана популя­ційному – чисельність і біомаса, тобтоінтегральні характеристики процесів виживання та розмноження. При цьому дуже важливим є пізнання стратегії на двох рівнях: організмовому і популяційному.

Вивчення стратегії на організмовому рівні базується на поліваріантності онтогенезу, тобтона його багатоплановості. Зокрема, в процесі розвитку особини змінюється габітус та життєвість, ви­никають морфологічні ознаки, змінюється співвідношення між ве­гетативним і генеративним розмноженням; відбувається чергування фенофаз, варіює швидкість індивідуального розвитку.



Отже, вивчаючи стратегію популяції на рівні організмів, оцінюють (досліджують) наведені вище варіанти розвитку особин.

Вивчення стратегії на популяційному рівні передбачає інші ас­пекти її оцінки. Насамперед визначають щільність особин у попу­ляції та фітоценозі; співвідношення міжними у вікових спектрах; розподіл на площі; нагромадження фітомаси; життєвість і типи самопідтримання.

Досить істотною ознакою ц енопопуляції є її життєвість, яка визначається наявним співвідношенням вікових станів особин (табл.).

Істотних змін стратегія виду та популяцій зазнає під впливом антропогенних факторів. Відомо, що такі види діяльності людини, як рубка лісу, меліорація, сінокосіння та випас худоби, збір рослин­ницької сировини, прокладання різного роду комунікацій тощо призводять до інсуляризації популяцій, (тобто розчленування суцільного ареалу на фрагменти), розпаду популяції на локуси, що спричиняється до порушень в обміні гене­тичною інформацією, внаслідок чого виникає небезпека інбридинг.

В умовах антропогенного тиску стратегія особини, як правило, змінюється. На рівні популяцій це виявляється у зміні щільності, життєвості, типу самопідтримання, характеру вікових спектрів, оскільки ці параметри популяцій найбільш мінливі.


7695336726594279.html
7695403813371410.html
    PR.RU™